Деятельностный подход к функционированию созависимых отношений

Старков Д. Ю. Діяльнісний підхід до функціонування співзалежних відносин / Старков Д. Ю. // Актуальні проблеми психології : Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Том 11 : Психологія особистості. Психологічна допомога особистості : Вип. 12 / Ін-т психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. – Київ : Фенікс, 2015. – С. 531-539. 

Деятельностный подход к функционированию созависимых отношений. Рассмотрены существующие подходы описания и объяснения созависимых отношений и их недостатки. Предложена модель созависимости как смены ведущей деятельности во взаимодействии с типа «взрослый-взрослый» на тип «родитель-ребенок». С помощью деятельностной модели объяснены феменологические особенности созависимых отношений. Раскрыт механизм влияния созависимых отношений на употребление адикта как регресса к детской позиции для поддержания взаимодействия «родитель-ребенок». Выведен основной принцип коррекции созависимых отношений, как изменение ведущей деятельности во взаимодействии с типа «родитель-ребенок» на «взрослый-взрослый». Приведены практические направления коррекционной работы с созависимыми отношениями. Ключевые слова: созависимые отношения, деятельностная модель, зависимость.

  Русский перевод

Оригинальный украинский текст

 

На сегодняшний день при рассмотрении проблемы зависимости одним из основных факторов влияния на употребление психоактивными веществами выделяется созависимое окружение [1, 4]. Однако, хотя в современной научной картине понимания диады «зависимость-созависимость» хорошо изучены особенности обоих этих полюсов, механизмы их взаимовлияния не являются полностью понятными и объясненными. На практике это отображается тем, что существуют достаточно отдельных программ для работы с зависимыми и созависимыми особами, но при этом очевидна нехватка достаточно разработанных совместных программ по работе со всей семейной системой, в которой присутствует зависимость.

Прежде всего, надо отметить, что механизм такого взаимного влияния опосредствован процессом общей деятельности, так как какими бы не были особенности зависимых и созависимых лиц, взаимовлияние этих особенностей может проходить только через совместную интерперсональную деятельность. То есть, для исследования механизмов патологического влияния созависимого окружения на зависимость ее члена, необходимо рассматривать искажение процессов взаимодействия между ними – интеперсональной деятельности.

Из психологических подходов, которые предлагают модели описания процесса взаимодействия зависимый-созависимый, можно выделить несколько. В подходе Вирджинни Сатир [3] такие отношения описываются с помощью модели иерархичности с неравноценностью и доминированием-подчинением участников. Структурный подход описывает созависимые отношения как искажения структуры взаимодействия членов семьи принадлежащих к одному холонов из горизонтальной на вертикальную и создание коалиций между членами, которые не принадлежат к одному холону [3]. Одну из наиболее разработанных теорий взаимодействия «зависимый-созависимый» представляет школа транзакционного анализа [7]. В ней такое взаимоотношение описываются схемой симбиоза, где созависимый участник преимущественно находится в Родительском эго-состоянии, зависимый участник взаимодейстия – в Детском эго-состоянии, и при этом отсутствует взаимодействие Взрослый-Взрослый.

Хотя все эти модели и дают описание структуры созависимого взаимодействия, но его причины и психологические механизмы полностью не раскрываются. Кроме того, ни одна модель не раскрывает механизма влияния такого взаимодействия непосредственно на зависимое поведение, тогда как это является одной из главных насущных практических целей в исследовании феномена созависимых отношений.

Как основную общую черту описания взаимодействия «созависимый-зависимый» в упомянутых подходах можно выделить представление ее структуры как жестко иерархической, где один участник доминирует, находится в психологической позиции «сверху», а другой подчиняется, находится в психологической позиции «снизу». «В норме» такой стиль отношений присутствует во взаимодействии матери с ребенком, поэтому уместным является гипотеза, что созависимые отношения являются следствием становления в отношениях взрослых людей ведущей совместной деятельности во взаимодействии по типу «родители-дети». Такая гипотеза с одной стороны хорошо укладывается в тезис, что у патологии нет ничего принципиально нового, что в другой форме не было бы присутствующим в норме. С другой стороны представленная гипотеза объясняет психологический механизм возникновения созависимых отношений как активацию естественных паттернов взаимодействия «родители-дети» в неподобающей ситуации отношений между двумя взрослыми людьми. Также описание «созависимо-зависимого» взаимодействия с помощью модели интерперсональной деятельности «родители-дети» объясняет феноменологическую картину таких отношений: слитность и симбиотичность, сосредоточение внимания друг на друге, сверхценность отношений, размытость границ «я-ты» и «мое-твое», кататимную окрашенность, паттерны опеки и контроля и др. Все эти черты являются одними из нормальных проявлений отношений между родителями и детьми возрастом до 3-х лет.

Переход к взаимодействию по принципу «родители-дети» для участника, который занимает позицию созависимости, являются, в принципе, естественным, так как присутствие такого типа ведущей деятельности во взаимоотношениях является «нормальным» для взрослого возраста, но активируется этот тип деятельности в неподобающей ситуации (не в реальной ситуации ухода за маленьким ребенком, а в ситуации «взрослых» отношений). С другой стороны, у взрослого человека без психических отклонений деятельность по типу «ребенка» во взаимодействии «родители-дети» в норме не может быть ведущей (естественным путем такая деятельность может стать ведущей только при регрессе к психотическому состоянию). Поэтому, чтобы принять взаимоотношения по типу «родители-дети» с позиции ребенка, человеку необходимы искусственные средства регресса к такому типу деятельности. Природа предусматривает только одно такое искусственное средство регресса – зависимость. Этим объясняется главный механизм участия созависимого взаимодействия с окружающими в зависимом поведении.

Существует два крайних пути генеза взаимодействия по типу «созависимый-зависимый» в паре. Первым путем является образование зависимости у одного из участников, что будет активировать «родительскую» деятельность у другого участника, а со временем такие паттерны взаимодействия закрепятся как ведущие. Другим путем является первичное созависимое поведение у одного из членов, что будет провоцировать развитие зависимости в другого. При этом в таком генезе можно выделить три стадии. На первой стадии зависимое (или созависимое) поведение одного из участников взаимодействия провоцирует развитие компламентарного к нему созависимого (или, соответственно, зависимого) поведения другого участника. На второй стадии совместная деятельность по типу «созависимый-зависимый» становится ведущей во взаимодействии пары. При этом паттерны «зависимости» и «созависимости» патологически поддерживают друг друга, и попытки одного из участников отношений перестроить со своей стороны взаимодействие на тип «взрослый-взрослый» будут вызывать активное сопротивление другого из участников. На третьей стадии взаимодействие по типу «созависимый-зависимый» не может уже поддерживать отношения и они распадаются.

Нужно заметить, что созависимые отношения как построенные по принципу отношений «родители-дети» рассматривали и другие авторы, например [6], но при этом такие отношения рассматривались как подобные родительским. Идея о прямом соответствии благодаря переносу естественной деятельности во взаимодействии «родители-дети» на взаимоотношения взрослых людей была выдвинута впервые.

Сравнение характеристик взаимодействия за типами «родители-дети» и «взрослый-взрослый» приведено в таблице 1.

Таблица 1. Характеристики взаимодействия по типам «родители-дети» и «взрослый-взрослый».

«Родители-дети»

«Взрослый-взрослый»

Один берет ответственность за жизнь другого, пренебрегая при этом собственными жизненными задачами

Каждый сам несет ответственность за собственную жизнь, при этом происходит поддержка друг друга.

Система контроля и сверзхаботы

Система уважения (к личности, решениям, мыслям, возможностям и т.д.) друг друга

Эмоциональная незрелость отношений

Эмоциональная зрелость

Смешанные и размытые границы

Четкие личностные и социальные границы

Иерархические отношения

Отношения равный-равному

Доминирование и подчинение или бунт

Равноправное сотрудничество

Переменчивый характер отношений

Стабильный характер отношений

Взаимодействие по модели треугольника Карпмана (Преследователь, Спаситель, Жертва)

Взаимодействие по модели треугольника сотрудничества (Наставник, Помощник, Ученик)

Фокус внимания один на другом

Фокус внимания на себе

Общение ролевое «учитель-ученик»

Общение личностное, близость

Сверхценный характер отношений

Ценностный характер отношений

Предложенная модель рассмотрения созависимых отношений как становления ведущей деятельности по типу «родители-дети» имеет следующие преимущества перед остальными моделями:

1.) Все остальные модели описывают отдельные стороны созависимого взаимодействия, никакая из них не охватывает весь спектр его проявлений. Предложенную же модель можно назвать обобщающей, потому что из нее естественно вытекают все остальные модели как частичные случаи, и она объясняет всю известную феноменологическую картину таких отношений.

2.) Хотя некоторые модели и достаточно хорошо объясняют структуру созависимого взаимодействия, их психологические механизмы при этом не раскрываются. В основе же предложенной модели изначально заложен психологический механизм возникновения созависимых отношений как изменения ведущей деятельности во взаимодействии с типа «взрослый-взрослый» на тип «родители-дети».

3.) Большинство моделей рассматривают проявления созависимости как нечто патологическое, неестественное и как такое, чего не существует в норме. В новой модели созависимое поведение рассматривается как естественное и как присутствующее в норме в других социальных ситуациях (например, в ситуациях заботы за маленьким ребенком).

4.) Ни одна из моделей не раскрывает механизм влияния созависимого взаимодействия на зависимое поведение одного из участников взаимодействия. И наоборот, в деятельностной модели зависимое поведение одного из членов является необходимым элементом как альтернатива регресса в психотическое состояние.

5.) Феноменология генеза созависимых отношений исследована и описана достаточно хорошо, но причины развития таких отношений не раскрывается. Или констатируется первичная склонность к созависимому поведению (вследствие или патологии личности, или как выученного поведения), или объясняется «заражением» по не проясненным механизмам «созависимостью» от близкого с зависимым поведением. В деятельностной модели раскрываются и объясняются именно причины и механизмы первичной склонности и «заражения» созависимого поведения. Первичную склонность к такому поведению можно объяснить недостаточно развитой деятельностью в социальном взаимодействии по типу «взрослый-взрослый» (в результате разнообразных причин, начиная с патологии личности, заканчивая недостаточно развитыми навыками такого поведения), из-за чего ведущей становится следующая деятельность по типу «родители-дети» из доступного репертуара естественных деятельностей интерперсонального взаимодействия. С другой стороны, процесс «заражения» объясняется активацией деятельности по типу «родители-дети» зависимым поведением близкого и закреплением этой деятельности со временем как ведущей с разрушением деятельности во взаимодействии по типу «взрослый-взрослый».

6.) Хотя большинство моделей описания созависимого взаимодействия являются психотерапевтическими, то есть теми, что изначально разрабатывались с акцентом на практическую ценность, ни одна из этих моделей не дает практическому психологу общего принципа работы с такими отношениями, а лишь отдельные практические техники (выставление границ, выход из треугольника Карпмана, эмоциональное отделение, смещение фокуса на решение собственных проблем, «жесткая любовь» и др.). С другой стороны деятельностный подход дает понимание именно общего принципа подхода к работе с созависимыми отношениями – изменение ведущей деятельности во взаимоотношениях с типа «родители-дети» на тип «взрослый-взрослый». Из этого принципа органично выплывают ранее предложенные в других подходах практические техники работы с созависимыми отношениями, приобретая при этом новое содержание и методологическое прояснение.

Ниже приведены эти основные практические направления работы с созависимыми отношениями. Также для каждого направления с помощью модели переноса интеперсональной деятельности «родители-дети» на взрослые отношения объясняется причина возникновения соответствующей проблемы в отношениях.

«Делегирование-принятие ответственности за решение проблем». Во взаимодействии «родители-дети» родители берут на себя преобладающую ответственность за решение проблем маленькой ребенка, при этом решение проблем ребенка имеет первоочередное значение перед решением собственных проблем. То же самое повторяется в отношениях «созависимый-зависимый» (так эти отношения строятся по одному типу ведущей деятельности) – преобладающую ответственность за решение проблем «зависимого» берет на себя «созависимый», пренебрегая при этом решением собственных жизненных проблем. Для перестройки созависимых отношений на отношения по принципу взаимодействия «взрослый-взрослый» необходимо изменение распределения ответственности на то, как это проявляется во «взрослых» отношениях: подавляющую ответственность за решение собственных жизненных проблем несет сам человек. Помощь в решение собственных проблем предоставляется только тогда, когда человек их сама решить не в состоянии и настолько, насколько это является действительно необходимым. Из чего так же выплывает необходимость смещения фокуса внимания с партнера на себя.

«Уважение». В отношениях родители-дети доминируют забота и контроль, что полностью повторяется в созависимых отношениях. Условием изменения ведущей деятельности в таких отношениях на «взрослый-взрослый» является отказ от системы заботы и контроля и развитие уважения как к личностям друг друга, так и к возможностям по принятию решений, решения проблем и так далее.

«Границы». Основной характеристикой личностных и социальных границ между малышом и взрослым является их отсутствие. Так же и созависимые отношения характеризуются смешанностью и размытостью границ, размытием понятий «Я-Ты», «Мое-Твое». Поэтому работа с границами является одним из важнейших направлений работы по перестройке созависимых отношений на отношения «взрослый-взрослый».

«Структрурно-ролевой аспект» Структура отношений «родители-дети» являются строго иерархической. Родители в этой иерархии занимают «доминирующие» роли, а детям отводятся «подчиненные» роли (через интернализацию которых у детей идет процесс социализации). Иерархическая структура воссоздается соответственно в созависимых отношениях, что приводит к принятию взрослыми членами взаимодействия «детских» и «родительских» ролей, интернализация которых будет приводить к процессу десоциализации. Иерархическая структура во взрослых отношениях будет приводить к так называемым «играм власти» и взаимодействию по модели треугольника Карпмана. При работе с созависимыми отношениями необходимой является перестройка их структуры из иерархической «главный-подчиненный» к демократической «равный-равному» и принятие «взрослых ролей».

«Равноправное сотрудничество». Подчинение и бунт является неотъемлемой составляющей поведения ребенка в иерархических родительских отношениях. По подобию и созависимые отношения характеризуются переменчивостью, изменениями вектора от тотального сближения к тотальному отдалению, колебаниями от подчинения к противостоянию. Целью работы с созависимой парой в таком случае будет изменение структуры взаимодействия с иерархической на равноправную, основной характеристикой которой является сотрудничество.

«Эмоциональная зрелость». Отношения между матерью и ребенком с одной стороны наполнены «детскими» эмоциями, с другой уникальными переживаниями матери, какие не присущи никаким другими типам естественных отношений. Поэтому перенесение деятельности «родители-дети» на созависимые отношения предоставляет таким отношениям «кататимную окраску» и сверхценный характер. Из этого вытекает необходимость работы с «эмоциональной зрелостью» в таких отношениях, причем не только отдельно с каждым членом, но и с общей эмоциональной зрелостью их взаимодействия (обучение пары новым средствам эмоционального взаимодействия, проявления и принятия эмоций и т.д.).

«Коммуникативный аспект». Общение в отношениях «родители-дети», как отдельный аспект интерперсональной деятельности, имеет свои особенности в сравнении с общением в отношениях «взрослый-взрослый». Так общение в отношениях «родители-дети» больше «ролевое», где родители занимают «учительские» роли, а дети «ученические». Такой тип общения воссоздается и в созависимых отношениях, где созависимый занимает «учительскую» роль, а зависимый «ученическую». Такое общение переполнено с одной стороны нотациями, упреками, наставлениями, указаниями и так далее, а с другого жалобами, оправданиями, обидами и так далее. Задачей специалиста будет перестройка общения на взрослый тип, который у близких является более «личностным».

«Интегративный аспект» Пару, развитие отношений у которой пошло по «созависимо-зависимому» типу, на некотором этапе может уже ничего не скреплять, кроме как именно паттерна взаимодействия «созависимый-зависимый». Поэтому для решения приоритетной задачи по возможности сохранения отношений, появляется вопрос интеграции пары на других принципах, чем созависимость. Если эта задача не будет решена, то отношения или прекратятся, или, чтобы помешать расставанию, вернутся обратно к «созависимо-зависимому» типу. Задачами специалиста в таком случае будут построение и развитие интегративной функции интерперсональной деятельности: от нахождения совместной интегративной деятельности к обучению выстраивать такую совместную деятельность «с нуля».

В работе [5] были предложены этапы работы с семьей, в которой присутствует проблема зависимости: 1.) дистанционирование, на котором происходит максимальное психологическое дистанционирование, вплоть до физического расхождения; 2.) реабилитация, где прорабатываются индивидуальные проблемы каждого; 3.) сближение, который посвящен сближению пары и восстановлению отношений на новой психологической основе; 4.) реструктуризация, где прорабатывается прошлый семейный опыт; 5.) гармонизация, где происходит переход к проработке внешних социальных отношений семьи; 6.) ресоциализация – новые семейные цели, ценности и так далее. Эти этапы являются расширением Интегративного личностно-ориентированного развивающего подхода [2]. Ключевыми для работы с созависимой семьей являются первые три этапа.

Если соотнести направления работы с созависимой парой с этими этапами, то: направления «делегирования ответственности», «уважение» и «границы» наиболее важные на первом этапе дистанционирования; «структурно-ролевой аспект», «равноправное сотрудничество», «эмоциональная зрелость» на втором этапе реабилитации; «коммуникационный аспект» и «интегративный аспект» на третьем этапе сближения. Прохождение этих трех первых ключевых этапов перестройки отношений с «родители-дети» в отношения «взрослый-взрослый» занимает в наилучшем случае не менее двух лет.

Выводы. «Созависимо-зависимые» отношения можно описать с помощью модели изменения ведущей деятельности в интерперсональном взаимодействии с типа «взрослый-взрослый» на «родители-дети». Данная модель описывает все известные феноменологические особенности созависимых отношений и интегрирует в себе другие модели их функционирования, такие как в подходах Вирджинии Сатир, структурном семейном, транзакционном анализе и др. Кроме того, деятельностная модель раскрывает механизм влияния на употребление зависимого как на средство регресса к позиции ребенка во взаимодействии. Деятельностный подход дает основной принцип коррекции созависимых отношений - изменение ведущей деятельности во взаимодействии с типа «родители-дети» снова на тип «взрослый-взрослый», из которого выплывают основные практические направления работы: «делегирование ответственности», «уважение», «границы», «структурно-ролевой аспект», «равноправное сотрудничество», «эмоциональная зрелость», «коммуникационный аспект», «интегративный аспект».

 

Список используемой литературы:

1.         Горски Т. Остаться трезвым / Горски Теренс Т. – CENAPS. – 2008. – 235 с.

2.         Іванов В. О. Принципи роботи амбулаторної соціально-психологічної реабілітації осіб залежних від алкоголю: Науково-методичний посібник / В. О. Іванов, Ю. М. Безсмертний, Д. Ю. Старков — К.: ПАТ «Віпол», 2013. — 128 с.

3.         Манухина Н. Созависимость глазами системного терапевта / Манухина Н. – М. : Независимая фирма «Класс». – 2011. – 280 с.

4.         Москаленко В. Д. Созависимость при алкоголизме и наркомании (пособие для врачей, психологов и родственников больных). / Москаленко В. Д. – М.: «Анахарсис». – 2002. – 112 с.

5.         Старков Д. Ю. Особливості соціального супроводу сімей з алкогольною залежністю / Старков Д. Ю., Іванов В. О., Забава С. М. // Актуальні проблеми психології : збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, том VII (екологічна психологія - соціальний вимір). - 2014. - в. 35. - с. 274-281.

6.         Уайнхолд Б. Освобождение от созависимости / Уайнхолд Б. , Уайнхолд Дж. – М.: Независимая фирма “Класс”. –  2002. – 224 с.

7.         Штайнер К. Игры, в которые играют алкоголики / К. Штайнер. – М. : Эксмо, 2003. – 304 с.

 

Діяльнісний підхід до функціонування співзалежних відносин.

Розглянуто існуючи підходи описання та пояснення співзалежних відносин та їх недоліки. Запропоновано модель співзалежності як зміни ведучої діяльності у взаємодії з «дорослий-дорослий» на «батьки-діти». За допомогою діяльнісної моделі пояснено феменологічні особливості співзалежних відносин. Розкрито механізм впливу співзалежних відносин на вживання адикту як регресу до дитячої позиції для підтримання взаємодії «батьки-діти». Виведено основний принцип корекції співзалежних відносин, як зміни ведучої діяльності у взаємодії з «батьки-діти» на «дорослий-дорослий». Наведено практичні напрямки корекційної роботи із співзалежними відносинами.

Ключові слова: співзалежні відносини, діяльнісна модель, залежність.

На сьогоднішній день у розгляданні проблеми залежностей як один з основних факторів впливу на вживання називають співзалежне оточення [1, 4]. Однак хоча в сучасній науковій картині розуміння діади «залежність-співзалежність» є добре вивченими особливості обох полюсів, але механізми взаємовпливу не є повністю зрозумілими та поясненими. На практиці це відображується тим, що існує досить програм для роботи окремо із залежними та співзалежними особами, але при цьому існує брак достатньо розроблених програм по роботі зі всією родиною, де існує залежність.

Поперед всього треба зазначити, що механізм такого впливу опосередкований процесом взаємодії, бо якими би не були особливості залежних та співзалежних осіб, взаємовплив цих особливостей може проходити тільки через спільну інтерперсональну діяльність. Тобто для дослідження механізмів патологічного впливу співзалежного оточення на залежність її члену необхідно розглядати спотворення процесів взаємодії між ними – інтерперсональної діяльності.

З психологічних підходів, що пропонують моделі процесу взаємодії залежний-співзалежний, можна виділити декілька. У підході Вірджінії Сатір [3] такі відносини описуються за допомогою моделі ієрархічності з нерівноцінністю та домінуванням-підкоренням учасників. Структруний підхід описує співзалежні відносини як спотворення структури взаємодії членів родини, що належать до одного холону з горизонтальної на вертикальну та створення коаліцій між членами, що не належать до одного холону [3]. Однією з найбільш розроблених теорій взаємодії «залежний-співзалежний» дає транзакційний аналіз [7]. Такі взаємовідносини описуються схемою симбіозу, де співзалежний переважно знаходиться у батьківському его-стані, а залежний у дитячому его-стані, та відсутня взаємодія Дорослий-Дорослий.

Хоча всі ці моделі і дають опис структури спізалежної взаємодії, але її причини та психологічні механізми повністю не розкриваються. Крім того, жодна модель не розкриває механізму впливу такої взаємодії саме на залежну поведінку, тоді як це є однією із головних насущних практичних цілей у дослідженні феномену співзалежних відносин.

Як основну загальну рису опису взаємодії «співзалежний-залежний» у цих підходах можна виділити представлення її структури як жорстко ієрархічної, де один учасник домінує, знаходиться в психологічній позиції «зверху», а іншій підкоряється, знаходиться в психологічній позиції «знизу». «В нормі» такий стиль відносин присутній у взаємодії матері з дитиною, тому доречною є гіпотеза, що співзалежні відносини є наслідком становлення у дорослих відносинах ведучою спільної діяльності у взаємодії за типом  «батьки-діти». Така гіпотеза з одного боку добре вкладається у тезис, що у патології немає нічого принципово нового, що в іншій формі не було б наявним у нормі. З іншого боку вона пояснює психологічний механізм виникнення співзалежних відносин як активацію природних патернів взаємодії «батьки-діти» в неналежній ситуації відносин «дорослий-дорослий». Також опис взаємодії «співзалежний-залежний» за допомогою моделі діяльності «батьки-діти» пояснює феноменологічну картину таких відносин: злитість і симбіотичність, зосередження уваги один на одному, надцінність відносин, розмитість границь «я-ти» та «моє-твоє», кататимну забарвленість, патерни опіки та контролю та ін. Всі ці риси є одними з проявів відносин між батьками та дітьми до 3-х років.

Перехід до взаємодії за принципом «батьки-діти» для особи, що займає позицію співзалежності, є в принципі природним, бо присутність такого типу ведучої діяльності у взаємовідносинах є нормальним для дорослого віку, але активується цей тип діяльності в неналежній ситуації (не у реальній ситуації догляду за маленькою дитиною, а у ситуації «дорослих» відносин). З іншого боку, у дорослої людини без психічних відхилень діяльність по типу «дитини» у взаємодії «батьки-діти» у нормі не може бути ведучою (природним шляхом така діяльність може стати ведучою тільки при регресі до психотичного стану). Тому, щоб прийняти взаємовідносини по типу «батьки-діти» з позиції дитини, людині необхідні штучні засоби регресу до такого типу діяльності. Природа передбачає тільки один такий штучний засіб регресу – залежність. Таким чином пояснюється головний механізм участі співзалежної взаємодії з оточуючими у залежній поведінці.

Існує два крайні шляхи генезу взаємодії по типу «співзалежний-залежний» у парі. Першим шляхом є утворення залежності у одного з членів, що буде активувати «батьківську» діяльність у іншого, а з часом такі патерни взаємодії закріпляться як ведучи. Іншім шляхом є первинна співзалежна поведінка у одного з членів, що буде провокувати розвиток залежності у іншого. При цьому у такому генезі можна виділити три стадії. На першій стадії залежна (або співзалежна) поведінка одного з членів взаємодії провокує розвиток копламентарної до неї співзалежної (або, відповідно, залежної) поведінки іншого члену. На другій стадії спільна діяльність по типу «співзалежний-залежний» стає ведучою у взаємодії пари. При цьому патерни «залежності» та «співзалежності» патологічно підтримують один одного, і при спробах одного з членів взаємодії перебудувати зі свого боку взаємодію як «дорослий-дорослий», це буде викликати активний опір іншого з членів. На третій стадії взаємодія по типу «співзалежний-залежний» не може вже підтримувати відносини, і вони розпадаються.

Потрібно зауважити, що співзалежні відносини як ті, що будуються за принципом відносин «батьки-діти» розглядали й інші автори, наприклад [6], але при цьому такі відносини розглядалися як тільки подібні до батьківських. Ідею про пряму відповідність завдяки перенесенню природної діяльності у взаємодії «батьки-діти» на взаємовідносини дорослих людей було висунуто вперше.

Порівняння характеристик взаємодії за типами «батьки-діти» та «дорослий-дорослий» наведено у таблиці 1.

 

Таблиця 1. Характеристики взаємодії за типами «батьки-діти» та «дорослий-дорослий».

«Батьки-діти»

«Дорослий-дорослий»

Один бере відповідальність за життя іншого, нехтуючи при цьому власними життєвими задачами

Кожен сам несе відповідальність за власне життя, при цьому відбувається підтримка один одного.

Система контролю та турботи

Система поваги (до особистості, рішень, думок, можливостей і т.д.)

Емоційна незрілість відносин

Емоційна зрілість

Змішані та розмиті границі

Чіткі особистісні та соціальні границі

Ієрархічні відносини

Відносини рівний-рівному

Домінування та підкорення чи бунт

Рівноправна співпраця

Мінливий характер відносин

Стабільний характер відносин

Взаємодія за моделлю трикутника Карпмана (Переслідувач, Рятівник, Жертва)

Взаємодія за моделлю трикутника співпраці (Наставник, Помічник, Учень)

Фокус уваги один на іншому

Фокус уваги на собі

Спілкування рольове «вчитель-учень»

Спілкування особистісне, близькість

Надцінний характер відносин

Ціннісний характер відносин

 

Запропонована модель розгляду співзалежних взаємодії як становлення ведучою діяльності по типу «батьки-діти» у взаємовідносинах має наступні переваги поперед інших моделей:

1.) Всі інші моделі описують окремі сторони співзалежної взаємодії, ніяка з них не охоплює весь спектр проявів. Запропоновану ж модель можна назвати узагальнюючою, бо з неї випливають всі інші моделі як часткові випадки, і вона пояснює всю відому феноменологічну картину таких відносин.

2.) Хоча деякі моделі і добре пояснюють структуру співзалежної взаємодії, психологічні механізми в них не розкриваються. У основі ж запропонованої моделі від початку закладено психологічний механізм виникнення співзалежних відносин як зміни ведучої діяльності у взаємодії з типу «дорослий-дорослий» на тип «батьки-діти».

3.) Більшість моделей розглядають прояви співзалежності як щось патологічне, неприродне і таке, що не існує у нормі. У новій моделі співзалежна поведінка розглядається як природна і як присутня у нормі в інших соціальних ситуаціях (у ситуаціях турботи за маленькою дитини).

4.) Ніяка з моделей не розкриває механізм впливу співзалежної взаємодії на залежну поведінку одного з учасників взаємодії. І навпаки, в діяльнісній моделі залежна поведінка одного з членів є необхідним елементом як альтернатива регресу у психотичний стан.

5.) Феменологію генезу співзалежних відносин досліджено та описано досить добре, але причини розвитку таких відносин не розкривалося. Лише або було констатовано первісну схильність до співзалежної поведінки (або як патології особистості, або як вивченої поведінки), або «зараження» по незрозумілим механізмам «співзалежністю» від близького із залежною поведінкою. У діяльнісній моделі розкрито та пояснено саме причини та механізми первісної схильності та «зараження» співзалежною поведінкою. Первісну схильність до такої поведінки можна пояснити недостатньо розвиненою діяльністю у соціальній взаємодії по типу «дорослий-дорослий» (внаслідок різноманітних причин, починаючи з патології особистості, закінчуючи недостатньо розвиненими навиками такої поведінки), із-за чого ведучою стає інша діяльність по типу «батьки-діти» з доступного репертуару природних діяльностей інтерперсональної взаємодії. З іншого боку, процес «зараження» пояснюється активацією діяльності по типу «батьки-діти» залежною поведінкою близького і закріплення цієї діяльності з часом як ведучої з руйнуванням діяльності у взаємодії за типом «дорослий-дорослий».

6.) Хоча більшість моделей опису співзалежної взаємодії є психотерапевтичними, які від початку розроблялися з акцентом на практичну цінність, ніяка з цих моделей не дає практичному психологові загального принципу роботи з такими відносинами, а лише окремі практичні техніки (виставлення границь, вихід з трикутника Карпмана, емоційне відокремлення, зміщення фокусу на вирішення власних проблем, «жорстка любов» та ін.). З іншого боку діяльнісний підхід дає саме загальний принцип роботи із співзалежними відносинами – зміна ведучої діяльності у взаємовідносинах з типу «батьки-діти» на тип «дорослий-дорослий». З цього принципу органічно випливають раніше запропоновані у інших підходах практичні техніки роботи із співзалежними відносинами, набуваючи при цьому нового змісту та методологічного прояснення.

Нижче наведено ці основні практичні напрямки роботи зі співзалежними відносинами. Також для кожного напрямку за допомогою моделі переносу інтерперсональної діяльності «батьки-діти» на дорослі відносини пояснюється причина виникнення відповідної проблеми у відносинах.

«Делегування-прийняття відповідальності за вирішення проблем». У взаємодії «батьки-діти» батьки беруть на себе переважну відповідальність за вирішення проблем маленькою дитини, при цьому вирішення проблем дитини має першочергове значення поперед власних проблем. Це ж саме повторюється у відносинах «співзалежний-залежний» (бо ці відносини будуються за одним типом ведучої діяльності) – переважну відповідальність за вирішення проблем залежної особи бере на себе «співзалежна» особа, нехтуючи при цьому вирішенням власних життєвих проблем. Для перебудови співзалежних відносин на відносини за принципом взаємодії «дорослий-дорослий» необхідна зміна картини розподілу відповідальності на таку, якою вона є у «дорослих» відносинах: переважну відповідальність за вирішення власних життєвих проблем несе сама людина. Допомога у вирішення власних проблем надається тільки тоді, коли людина їх сама вирішити не в змозі і настільки, наскільки це є дійсно необхідним. З цього ж випливає необхідність зміщення фокусу уваги з партнеру на себе.

«Повага». У відносинах батьки-малюки домінують турбота та контроль, що повністю повторюється у співзалежних відносинах. Умовою зміни ведучої діяльності у таких відносинах на «дорослий-дорослий» є відмова від системи турботи та контролю та розвиток поваги як до особистостей один одного, так і до можливостей по прийняттю рішень, вирішення проблем і т.д.

«Границі». Основною характеристикою особистісних та соціальних границь між малюком та дорослим є їх відсутність. Так само і співзалежні відносини характеризуються змішаністю та розмитістю границь, розмиттям понять «Я-Ти», «Моє-Твоє». Тому робота з границями є одним з найважливіших напрямків роботи по перебудові співзалежних відносин на відносини «дорослий-дорослий».

«Структрурно-рольовий аспект» Структура відносини «батьки-діти» є строго ієрархічною. Батьки в цій ієрархії займають «домінуючи» ролі, а дітям відводяться «підлеглі» ролі (через інтерналізацію яких у дітей йде процес соціалізації). Ієрархічна структура відповідно відтворюється у співзалежних відносинах, що призводить до приймання дорослими членами взаємодії «дитячих» та «батьківських» ролей, інтерналізація яких буде призводити до процесу десоціалізації. Ієрархічна структура у дорослих відносинах буде призводити до так званих «ігор влади» та взаємодії за моделлю трикутника Карпмана. При роботі із співзалежними відносинами необхідною є перебудова їх структури з ієрархічної «головний-підлеглий» до демократичної «рівний-рівний» та приймання «дорослих ролей».

«Рівноправна співпраця». Підкорення та бунт є невід’ємною складовою поведінки малюка у ієрархічних батьківських відносинах. Так само і співзалежні відносини характеризуються мінливістю, змінами вектору від тотального зближення до тотального віддалення, коливаннями від підкорення до протистояння. Цілю роботи із співзалежною парою у такому випадку буде зміна структури взаємодіє з ієрархічної до рівноправної, основною характеристикою якої є співпраця.

«Емоційна зрілість». Відносини між матір’ю та малюком з одного боку наповнені «дитячими» емоціями, з іншого унікальними переживаннями матері, які не притаманні ніяким іншими типам природних відносин. Тому перенесення діяльності «батьки-діти» на співзалежні відносини надає таким відносинам «кататимну забарвленність» та надцінний характер. З цього виплаває необхідність роботи з «емоційною зрілістю» у таких відносинах, при чому не тільки окремо з кожним членом, а й із загальною емоційною зрілістю їх взаємодії (навчанню пари новим засобам емоційної взаємодії, проявам та прийняттям емоцій і т.д.).

«Комунікаційний аспект». Спілкування у відносинах «батьки-діти», як окремий аспект інтерперсональної діяльності, має свої особливості у порівнянні зі спілкуванням у відносинах «дорослий-дорослий». Так спілкування у відносинах «батьки-діти» більше «рольове», де батьки займають «вчительські» ролі, а діти «учнівські». Такий тип спілкування відтворюється і у співзалежних відносинах, де співзалежний займає «вчительську» роль, а залежний «учнівську». Таке спілкування переповнено з одного боку нотаціями, докорами, повчаннями, вказівками і т.д., з іншого жалобами, виправданнями, образами і т.д. Задачею спеціаліста буде перебудова спілкування на дорослий тип, що у близьких є більше «особистісним».

«Інтегративний аспект» Пару, розвиток відносин у якої пішов по «співзалежно-залежному» типу, на деякому етапі може вже нічого не скріплювати, крім саме патерну взаємодії «співзалежний-залежний». Тому для вирішення пріоритетної задачі за можливістю збереження відносин, постає питання інтеграції пари на інших засадах, ніж співзалежність. Якщо ця задача не буде вирішена, то відносини або припиняться, або, щоб завадити розтаванню, повернуться до «співзалежно-залежного» типу. Задачами спеціаліста у такому разі будуть побудова і розвиток інтегративної функції інтерперсональної діяльності: від знаходження спільної інтегративної діяльності до навчання вибудовувати таку спільну діяльність «з нуля».

У роботі [5] було запропоновано етапи роботи із сім’єю, у якій присутня проблема залежності: 1.) дистанціювання, на якому відбувається максимальне психологічне дистанціювання, аж до фізичного розлучення; 2.) реабілітація, де опрацьовуються власні проблеми; 3.) зближення, який присвячено зближенню пари та відбудові відносин на новій психологічній основі; 4.) реструктуризація, де опрацьовується минулий сімейний досвід; 5.) гармонізація, де відбувається перехід до опрацювання зовнішніх соціальних відносин родини; 6.) ресоціалізація – нові сімейні цілі, цінності і т.д. Ці етапи є розширенням інтегративного особистісно-орієнтованого розвиваючого підходу [2]. Ключовими для роботи із співзалежною родиною є перші три етапи.

Якщо співвіднести напрямки роботи із співзалежною парою з етапами роботи, то: напрями «делегування відповідальності», «повага» та «границі» найбільш важливі на першому етапі дистанціювання; «структурно-рольовий аспект», «рівноправна співпраця», «емоційна зрілість» на другому етапі реабілітації; «комунікаційний аспект» та «інтегративний аспект» на третьому етапі зближення. Проходження цих трьох перших ключових етапів перебудови відносин по принципу «батьки-діти» у відносини «дорослий-дорослий» займає у найкращому випадку не менш двох років.

Висновки. «Співзалежно-залежні» відносини можна описати за допомогою моделі зміни ведучої діяльності у інтерперсональній взаємодії з типу «дорослий-дорослий» на «батьки-діти». Дана модель описує всі відомі феноменологічні особливості співзалежних відносин та інтегрує у собі інші моделі їх функціонування, такі як у підходах Вірджініїї Сатір, структурному сімейному, транзакційному аналізі та ін. Крім того, діяльнісна модель розкриває механізм впливу на вживання залежного як на засіб регресу до позиції дитини у взаємодії. Діяльнісний підхід дає основний принцип корекції співзалежних відносин – зміна ведучої діяльності у взаємодії з типу «батьки-діти» знову на тип «дорослий-дорослий», з якого випливають основні практичні напрямки роботи: «делегування відповідальності», «повага», «границі», «структурно-рольовий аспект», «рівноправна співпраця», «емоційна зрілість», «комунікаційний аспект», «інтегративний аспект».

 

Список використаних джерел

  1. Горски Т. Остаться трезвым / Горски Теренс Т. – CENAPS. – 2008. – 235 с.
  2. Іванов В. О. Принципи роботи амбулаторної соціально-психологічної реабілітації осіб залежних від алкоголю: Науково-методичний посібник / В. О. Іванов, Ю. М. Безсмертний, Д. Ю. Старков — К.: ПАТ «Віпол», 2013. — 128 с.
  3. Манухина Н. Созависимость глазами системного терапевта / Манухина Н. – М. : Независимая фирма «Класс». – 2011. – 280 с.
  4. Москаленко В. Д. Созависимость при алкоголизме и наркомании (пособие для врачей, психологов и родственников больных). / Москаленко В. Д. – М.: «Анахарсис». – 2002. – 112 с.
  5. Старков Д. Ю. Особливості соціального супроводу сімей з алкогольною залежністю / Старков Д. Ю., Іванов В. О., Забава С. М. // Актуальні проблеми психології : збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, том VII (екологічна психологія - соціальний вимір). - 2014. - в. 35. - с. 274-281.
  6. Уайнхолд Б. Освобождение от созависимости / Уайнхолд Б. , Уайнхолд Дж. – М.: Независимая фирма “Класс”. –  2002. – 224 с.
  7. Штайнер К. Игры, в которые играют алкоголики / К. Штайнер. – М. : Эксмо, 2003. – 304 с.

Комментарии  

0 #7 compnysochin1989 19.11.2016 02:55
нет слов!просто вау!.. Информацию взял к себе http://pr-vip.ru
Цитировать
0 #6 terdatimam1982 29.03.2016 08:29
кстати забыл еще... Оцените пожалуйста мой сайт http://buy-accs.ru/read/kupit-akkaunty-textnowcom/
Цитировать
0 #5 phosesbuibu1987 24.03.2016 17:39
В этом что-то есть. Теперь всё понятно, спасибо за объяснение. Вот мой проект http://calls-online.ru/
Цитировать
0 #4 remacogra1984 23.03.2016 13:22
пост цепляет. все девушки Ваши. :) Оцените пожалуйста http://nakrutka-konkursov.ru этот сайт, я старался!
Цитировать
0 #3 sporcirasidg1975 22.03.2016 17:33
Откуда берете инфу для постов если не секрет? Много интересной информации http://cpnal.ru
Цитировать
0 #2 flowakocop1984 22.03.2016 15:51
Как говорится.. Не дать не взять, зачётная статья! Скопировал часть инфы к себе http://cpnal.ru на сайт
Цитировать
0 #1 sundasidud1977 19.03.2016 14:00
Пусть хоть так. Хотя писать на эту тему можно предостаточно. Но реально нового НИЧЕГО. Спасибо, вот проект http://poll-up.ru
Цитировать

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить